Тарас Чорновил

Вітаю всіх співробітників і читачів ЛігаБізнесІнформ. Я солідаризуюся з усіма вами, бо я теж постійний читач цього видання. Читачі розумних видань, як правило, здійснюють особливий надприродній відбір в сфері свого інтелектуального розвитку. Тому мені приємно сьогодні бути гостем чату на Лізі.

Геннадію, я прочитав Ваше питання. Розумію Вашу стурбованість і жорстку іронію. Дозвольте мені по кожному з пунктів не відповідати, бо питання і так риторичні. Згоден з Вами майже у всьому, тільки слід нам, зберігаючи виплати тим, хто на них заслужив, і гідні пенсії тим, хто за це заплатив велику ціну, все ж паралельно пройти тихе, без зайвого розгляду, очищення від тих, хто фальшиво поприлипав. Одне тільки Косово дало нам учасників бойових дій разів у 20 більше, ніж тих, хто там справді ніс службу. Щодо матеріальної допомоги депутатам ВРУ, то принаймні на цей рік ми від неї відмовились. Думаю, справедливо буде скасувати повністю. Не найбідніші ж! Щодо службовців КМУ і багатьох інших, то простіше перестріляти. Не хочу «гнати порожняк», тому обнадіювати, що скоро все виправиться, не буду. Але, дасть Бог, доб’ємось.

Шановний Адаме, процитую професора Преображенського: "Не читайте "совєтських газет". Нам би такий розвал і кризу, як в ЄС. Там кілька серйозних проблем по Греції, Португалії і Румунії, решта – це європейські нарікання на те, що не так добре, як могло би бути. Не буду говорити про соціальний рівень і рівень зайнятості, але невже Ви не хочете відчувати себе таким же захищеним судовою і правоохоронною системою, як вони? Невже Вас задовольняє свавілля, яке панує в нашій державі? Щодо опозиції і Януковича: не захоплююся методами опозиції, у них явно криза жанру, просто стараються сподобатися своїм лідерам і завоювати місце в списках. Але якщо Ви вважаєте, що у нас все так прекрасно, що не можна критикувати діючу владу, а треба нею лише захоплюватися, то або я маю через Вас передати вітання Анні Миколаївні, або ми живемо в різних Українах.

Логічно я мав би відповісти, що заважає жити злочинна влада. А далі розказувати, що на виборах, проголосувавши за її опонентів, ми одним помахом змінимо все на краще, прийдуть білі і пухнасті, чесні і справедливі, які самі, без нашої допомоги, все зроблять на краще. На жаль, проблема не тільки в політиках. Якби Ви мали чесно відповісти на питання: як би Ви себе повели у владі? – то чи могли б Ви щиро зізнатися, що не хотіли б отримати ті самі пільги, можливість красти і безкарно порушувати закон? У нас риба гниє з голови, але процес гниття зайшов дуже далеко. Ні на короткій лаві запасних до наступних органів влади, ні на найдальших підступах до цієї влади людей, яких можна назвати дійсно чесними і за яких я міг би щиро поручитися, що вони будуть іншими, ніж нинішня влада, не спостерігається. Лишається одне з двох: або день в день товкти і владу, і опозицію за те, що вони нам брешуть і на нас наживаються і починати не з верхів, а зі свого рідного ЖЕКу, або чекати, що раптом наверху появиться невідомо звідки і невідомо як дійсно чесний і жорстокий керівник, який випалюватиме вогнем корупцію і все зло й садитиме до тюрем тих, кого справді треба, а не навпаки. Другий варіант в ряді країн світу був реалізований. Зокрема, в Сінгапурі. Але ми на це можемо чекати і 200-300 років. Так що наші проблеми, на жаль, в самих нас.

Ірино, я не захоплююсь і навіть обурююсь поведінкою Тимошенко в суді, і якби ми жили в абсолютно чесній державі, де ті, хто її судять, не мають на собі таких самих, або і більших порушень і злочинів, то я був серед її звинувачувачів. На жаль, незалежно від суті звинувачень, ми всі розуміємо, що за такі злочини у нас не в тюрму садять, а в Кабмін. Тому у цих справах попри реальну вину підсудних визначальними були саме політичні мотиви. У випадку ж з Тимошенко політична мотивованість влади та недопустимі порушення в судовій процедурі привели до того, що вся країна стала заручником цієї "вибіркової справедливості".

Надіє, на 10 разів по 10 років ми будемо відкидати себе назад, якщо зациклимось на тому, що наш вибір зводиться тільки до Тимошенко і Януковича. Це майже дзеркальні політики, і ми повинні нарешті вийти з цього лабіринту. В Україні безліч хороших спеціалістів, молодих громадських діячів, чесних журналістів, юристів і т.д. Коли ми піднімемо очі і побачимо, що БЮТом і регіоналами світ не обмежується, то, можливо, зробимо адекватний вибір. Велика вина об’єднань КОД та владного альянсу – що вони спільно вибудовують правила гри, при яких нові сили і нові люди не мали б пробитися до влади.

Вітчизняних олігархів чекає російська модель, оскільки в Україні вибудовується не чисто олігархічна, а адміністративно-олігархічна модель держави. Країною правлять не олігархи, а чиновники, і олігархи зможуть скоро вибирати як альтернативу шлях Ходорковського або широку дорогу придворних кремлівських бізнесменів. Поки що великі гроші в Україні рятують від будь-якої відповідальності, але останні події з концентруванням бізнесу і впливів, особливо в силових структурах навколо "сім’ї", свідчить, що до осені місце на цій землі залишиться тільки для лояльних. Щодо Євро, - після Євро, надіюсь, більш-менш нормальне життя почне відновлюватися. Під цей проект, який в інших країнах світу сприяв притоку інвестиційних коштів і зростанню активності (яскравий приклад - Португалія), у нас розгорнулася над жорстока система вимивання фінансових ресурсів держави, відкатів, руйнування конкурсних і тендерних процедур. Я розумію, що після Євро для подібних фінансових відсмоктувачів знайдуть якусь нову тему, але настільки масштабним це явище стане не відразу. Можливо, я надмірний оптиміст.

Відкрийте нові програми та підручники і подивіться, як в них активно переписується історія, але навіть не на принципи, які сповідуються і сприймаються на Сході України, а на догоду політичним силам іншої держави. Невже Вас не ображає те, що українців пробують виставити найбільшими колаборантами, хоча тих, хто підтримував нацистський режим в Україні, в десятки разів менше, ніж чисельність колаборантських армій у сусідній Росії? Невже Вам приємно, коли роль нашого народу у Другій світовій війні, його жертви нівелюються тільки для того, щоб основною рушійною силою розглядалися партійне керівництво та не такі вже й численні на загальному фоні військові резерви з Сибіру? Давайте поважати себе у всьому, а з історією УПА й ОУН хай спочатку розберуться науковці, представлять Вам детальні історичні факти, а Ви тоді самі вирішите, як ставитися до цієї частини нашої історії. Що ж стосується того, яка частина України кого годує, то тут є деякі проблеми. Якби на ряді галузей, які особливо розвинуті на Сході, не відбувалися масові розкрадання власниками підприємств, якби в повному обсязі сплачувалися податки, не вимивалися кошти, в тому числі, і з центрального бюджету, на віртуальні видатки (особливо у вугільній галузі), то баланс був би безумовно схилений в сторону Донбасу. На жаль, деякі лідери місцевих бізнес- і політеліт добилися неймовірного: найбільш індустріальні області стали не спонсорами, а споживачами бюджету. Не Ваша в цьому вина, але колись поставте це питання лідерам свого регіону, бо вони в такий спосіб Вас відверто принижують.

Олександре, мене, звичайно, більше турбує не те, як Азаров говорить, а те, що він робить на посаді прем’єра. У мене до нього чимало претензій. От тільки в світлі останніх кадрових рішень побоююся, чи через кілька місяців епоху Азарова ми не будемо згадувати з тихою ностальгією. Пам’ятаєте, як ми критикували Єжеля чи Ярошенка? А тепер? Щодо вимови Азарова, то мушу визнати, що він не вміє говорити не тільки українською, а і російською мовою. Мої знайомі з Москви довго пробували зрозуміти один з його виступів у російській столиці. З "цивільним законодатєльством" і іншими перлами в них не склалося.

Володимире, я читав і підтримував Програму боротьби з бідністю депутата-рухівця Черняка. Може, це Ви? Тоді прийміть мої вітання. Що стосується Вашої пропозиції, то, можливо, і вартувало б звернутися з таким зверненням, от тільки серйозно розглядати його ніхто не буде. Ми самі довели країну до такого стану. І якщо нам десь і пробує нав’язати Росія або деякі міжнародні організації окремі форми неоколоніалізму, то у відповідності з міжнародним правом ці спроби не можуть вважатися завершеними, а тому винити нам самих себе. Форма колоніалізму, коли державу колонізують свої власні чиновники і бізнесмени, політологією не передбачена. Так що ліпше перейти до політичного спротиву, можливо, і шляхом малих кроків, але своїми силами.

Вадиме, я би не сказав, що Партія регіонів стала дуже проєвропейською. Багато політиків у ній відверто проросійських, а частина заслуговує принаймні на підозру у відверто агентурній роботі, але партійним лідерам не відмовиш в одному: відчуттю небезпеки та здатності до самозбереження. Вони трошки ліпше за Вас поінформовані про реальні наміри російської адміністрації і бізнесу, а тому попри свою ментальну проросійськість вибирають західний шлях, хоча ідуть по ньому так, що Європа від нас відхрещується руками і ногами. Щодо негативів в європейському лібералізмі, про який Ви згадуєте як те ж толерування розпусти, гей-парадів тощо, то тут я з Вами солідаризуюся. Ідучи до позитивної європейської моделі,  треба думати і своєю головою. Абсолютно ідеальних моделей не існує. Просто треба відсівати зерно від полови. Якщо Ви вважаєте, що колоніальну залежність, відсутність правової системи, вільного судочинства, владне свавілля можна порівняти за загрозою з окремими  "відрижками демократії", то тут я з Вами не згоден. Щодо релігійних питань, то моя конфесія називається греко-католицькою. Не вистачало ще, щоб ми почали називати один одного то уніатами, то схизматами. Слава Богу, ми це переросли ще сотню років назад. Щодо митрополита Павла, то якщо Ви маєте на увазі нинішнього настоятеля Лаври, то стосовно нього батько в принципі не міг нічого сказати, він був знайомим з Блаженнійшим Володимиром Сабоданом, і хоча ставився до нього критично, але все ж з повагою. Нинішній місцеблюститель, на мій погляд, демонструє, яким не мало б бути православ’я. Хоча не моя справа як греко-католика лізти у внутрішні православні проблеми.

Володимире, Ви абсолютно праві в оцінці ситуації в нашій банківській системі. Звичайно, не можна всіх стригти під один гребінець – є чесніші, є розумніші, - але практика кредитування, ставок, вимог про відкати і тд, і тп стала притчею во язицех в нашій банківській системі. Я згоден, що єдиний порятунок наших банків – це вкинути їх у жорстке конкурентне середовище, коли будь-який споживач банківських послуг зможе вибирати між корумпованим керівництвом одного з наших банків і діючим за правилами ЄС європейським банком. Але при цьому треба стежити, щоб ті ж закордонні структури, прийшовши в Україну, не стали на нашій території задіювати практику подвійної моралі. Окремі приклади вже були. Але загалом приклад банківської системи є ще одним доказом необхідності євроінтеграції. Банки – це кровоносна система країни, а в нас – критична форма лейкемії.

Валентино, по-перше, я радий, що бачу людину, яка захоплюється нинішньою владою і вважає , що всі проблеми тільки в опозиції. Напевно, у Вас в житті все прекрасно склалося. У решти 45 мільйонів ситуація трошки гірша. Що стосується акції посвистування президента в парламенті перед очима іноземних дипломатів, то я від цього захоплення не отримав. На мій погляд, опозиція повинна шукати креатині способи протидії, але пам’ятати і про імідж держави. Наступне: я протиставитися не міг, бо в ті самі хвилини змушений був перебувати у бориспільському суді, де почався розгляд справи про вбивство мого батька. На жаль, моя присутність і там теж нічого не змінила: система правосуддя не захотіла побачити вражаючі докази того, що обвинувачувальний висновок, який зводиться до звичайної аварії, неадекватний і не може розглядатися судом. Справа не була повернута на доопрацювання, а отже, ніхто не буде пробувати встановити справжні обставини вбивства. Стосовно загального висновку про те, що ми говоримо і робимо в парламенті, то в дечому Ви праві, але тільки наполовину. Потратьте безнадійно один день, переглянувши від початку до кінця засідання на каналі Рада, - побачите, що крім голого популізму та відвертого лобізму, який проштовхується дуже часто саме владою, ми виконуємо адекватну законодавчу роботу. 90% актів Верховної Ради є загалом позитивними, хоча і не зовсім системними.

Олександре, мені це дуже важко говорити, бо я перед третім туром очолив виборчий штаб Януковича, в якийсь період з ним товаришував і на минулих парламентських виборах агітував за нього і Партію регіонів. Тому в тому, що відбулося, моя вина теж є. Але майбутнього з президентом Януковичем я не бачу. На мій погляд, процеси, які йдуть зараз, свідчать про загальну стагнацію, погіршення кадрової політики, введення економіки та фінансів у передінфарктний стан. І якщо з останніми факторами ситуація дискутивна, то наші міжнародні, правові та гуманітарні перспективи викликають навіть не смуток, а трагізм. Перспективи щодо гідного вибору свого місця в світі остаточно відкладуються на період після завершення влади Віктора Федоровича. Нам достатньо відверто сказали, що сьогодні вести з нами рівноправний діалог не готовий ніхто. Європа вимагає кардинальних змін, на які президент піти не готовий, Росія не вимагає нічого, окрім доступу до ресурсів, інфраструктури, виробництва, влади і т.д. Як на мене, ситуація безрадісна. Єдина надія, що або восени, або в 2015 році щось кардинально зміниться, а до того часу ми не вліземо в чергову трясовину.

Володимире, я сам іноді думаю, яку б вигадати казку, щоб у неї повірити і хоч на день відчути себе не так мерзопакосно. Серед нашого політикуму я, напевно, належу до песимістів, тому що не готовий розказувати казочки про те, що при нашому обмеженому виборі, - Янукович та Тимошенко, - ми зможемо хоч щось поміняти. Ми привикли чекати, що прийде добрий цар і все за нас зробить. Це повторення комплексу Майдану, коли Ви (я-то був з другого боку) такого доброго царя привели і розійшлися по домах чекати на його хороші вчинки. В Україні сьогодні немає жодного політика, віддавши якому владу, можна було б пасивно очікувати на добрі результати. Весь наш політикум владою вже розбещений. Ті, хто прагнуть до входу у владну еліту, розбещені очікуваннями від майбутньої влади. Іноді для себе самого малюю казочку про якогось доброго олігарха, який вже наївся, дорвався до влади і вирішив увіковічнити себе на зразок тих же азіатських тигрів – наприклад, лідера Сінгапуру. Ще раз повторюсь, така перспектива у формі бунту олігархів, які захотіли з бандитів перетворитися на доброчесних морганів і фордів, в принципі можлива, але з дуже малою ймовірністю. Саме бунт олігархів створив сьогоднішню владну систему Південної Кореї. Фактично там керують країною не президенти, а рада власників найбільших компаній. Але ми, здається, від цього неймовірно далекі. У всіх європейських державах виправлення деформацій у владі відбувалося через соціальні ліфти, однак на нижніх поверхах соціальних ліфтів – а це все-таки не найнижчі поверхи суспільства – у нас уже теж відбулася негативна деформація.

Олександре, реально працюють у відповідності до професійних вимог чоловік 60. Ще приблизно сотня завдяки помічникам, нанятим експертам, тощо теж достатньо адекватно справляються з роботою. Це трохи більше, ніж прийнято говорити на базарі, але незрівняно менше, ніж потрібно для адекватної роботи парламенту. Одномоментно під час наступних виборів зробити парламент стовідсотково дієздатним не вдасться. Боюсь, що на склад партійних списків ми вплинути не зможемо навіть шляхом жорсткого відбору, бо всі вони будуть набрати людей за принципом вірнопідданості та торгуватимуть місцями. Давайте, маючи їх на умі, все ж зосередимося на мажоритарниках. Постарайтеся вибрати самі, переконати всіх своїх знайомих підтримати людей, у працездатність яких Ви повірите. Політичні гасла чи приналежність до гарного політоб’єднання абсолютно нічого не гарантують. Досвід парламентів третього-четвертого скликань свідчить, що критична маса адекватних людей серед мажоритарників спроможна кардинально змінити і поведінку спис очників.

Олександре, ще півроку тому стан, який Ви з тривогою описуєте, мене самого засмучував. Сьогодні ж, коли активними зусиллями окремих владних діячів дорога в європейському напрямку для нас повністю закрита, я починаю молитися за те, щоб ми до 2015 року залишалися хоча би в такому підвішеному стані, як зараз. Відсутність європейської перспективи, неспроможність ініціювати серйозні глобальні та без пекові ініціативи, вузькозорість стосовно перспективних для нас міжнародних об’єднань на зразок того ж ШОС призвело до того, що ми можемо стати дуже легкою здобиччю фінансово-політичних об’єднань з Росії. Приклад Білорусі та найближчі економічні перспективи в Казахстані (за винятком видобувної промисловості) мали б нам показати всю загрозливість такої ситуації. Для тих же, хто живе ностальгією за часами СРСР, мушу сказати, що Митний союз чи Євразійське об’єднання нічого спільного зі старим Союзом з його принаймні демонстративною рівністю республік мати не буде. Ресурси вичерпуються, центр повинен прогодувати, в першу чергу, себе. Околиці на спеціальну регіональну політику можуть не розраховувати. Тому давайте до наступних президентських виборів постараємося втримати хоча б нинішній статус-кво.